Моя історія. Знайомтесь: Анна Дранчук.

Навчання. Україна.

Одразу скажу: якщо б можна було повернути час назад і переді мною знову постав би вибір, яку спеціальність і який університет обрати, я б знову обрала ПНУ і кафедру комп’ютерних наук та інформаційних систем, тільки тепер я б це зробила без жодних вагань.

В школі на уроках інформатики у мене, на жаль, не було програмування, тому для мене це було щось цілком нове і незрозуміле, і правду кажучи, я не дуже уявляла собі, що це таке взагалі. Але завдяки досвідченим викладачам ПНУ бар’єр на дорозі до програмування швидко вдалось подолати.

В університеті вчили ми багато: С/C++, C#, Java, Php, Html, Assembler, мікроконтролери, алгоритми, загальну теорію програмування і навіть деякі психологічні елементи поведінки. Не впевнена, що все пам’ятаю, але щось з того залишилось точно. Спочатку було важко, але потім це вже таким страшним не виглядало.

Викладачі були різні. Кожен викладач запам’ятовується саме його особливим підходом до викладання, адже у кожного вони відрізняються, але за 5.5 років навчання викладачі на кафедрі були не тільки «наставниками» в науці, але й просто порадниками як в професійних питаннях так і в життєвих.

Важливою особливістю більшості наших викладачів було відмінне почуття гумору, тому часто навіть зовсім нудна тема перетворювалась на цікаву. А деякі викладачі мали взагалі досить своєрідне почуття гумору, що іноді межувало з іронією чи навіть сарказмом. Один з них завжди бурчав щось на кшталт «Усі ви двієчники і на сесії я займусь вами…». Проте всі ми бачили, що говорив він то просто так, з метою стимулювати нас до навчання, і тому на те мало хто зважав.

Пригадується захист лабораторних робіт з програмування, коли викладач повідомляв про неуспішний захист роботи фрагментами «Токати і фуги ре-мінор» Баха, або «Симфонії №5- (коли доля стукає в двері)» Бетховена, які тоді мені здавались мало не похоронними маршами. А при успішному захисті роботи – з ноутбука лунала весела музика Вівальді. При цьому було цікаво спостерігати, коли невдаха, який вирішив списати лабораторну і, природно, нічого не розумів,  одразу казав: «Чекайте, чекайте, я щось знаю!».

Коли до заліку не вистачало 1 чи 2 балів, викладач часто міг їх «подарувати» за старанність студента. Деякі викладачі це іноді робили, а іноді і ні. Коли 1го бала не вистачало – деякі хлопці обурювались, а деякі дівчата могли і про сльози згадати. І всі думали про «велику  несправедливість», та можливо про фатум, який їх постійно переслідує. Для порівняння:  як потім з’ясувалось, в польському AGH, якщо не вистачало 1 балу тебе одразу посилали на перездачу – кожен бал треба заслужити.

Для викладачів ПНУ, в багатьох випадках, робота  – це мабуть в першу чергу хобі, а не просто праця за гроші. Не раз викладач лишався на декілька годин довше щоб пояснити студенту тему, якщо він не розумів її. Іноді навіть пропонували брати участь в додаткових практичних довготривалих проектах –  коли багато учасників пишуть одну велику програму.

Проте ми вчасно не змогли зрозуміти корисності таких пропозицій, і намагались виконувати тільки те, що є обов’язковим і не займало багато часу. Пригадується пропозиція викладача програмування здійснити розробку навчального сайту з «онлайн вивчення англійської мови» на C#, з використанням репозиторію, розбивкою учасників на ролі, тощо. Але цю пропозицію ми успішно пропустили повз вуха, зразу після виконання 1го завдання, оскільки це здалось нам нудним і непотрібним. Проте, як згодом виявилось, такий спосіб навчання широко практикують за кордоном.

В той час більшість шукала себе на місцевих програмістських «конторах», активно готувалась до вступу туди і тому писати щось довго і безоплатно в університеті, здавалось нам не дуже привабливим. Але я вирішила піти інакшим шляхом.

Недостача практичних навичок компенсувалась надлишком теорії, і фактично, я можу сказати, що «як треба вчитись» – мене успішно навчили.  В ПНУ мене змусили розуміти не тільки як правильно писати програми, але й як знаходити розв’язок задачі, навіть коли здається, що того розв’язку немає взагалі.

У мене була цікава і своєрідна група. В ній було нас  – четверо дівчат, і багато хлопців (бо так то тепер є на програмуванні). Я любила ходити на пари, і чемно ходила на лекції, тому часто давала свої конспекти одногрупникам списати, за що мене «носили на руках», і  мабуть тому не вважали «заучкою».

Спочатку програмування мені давалось важко, і в той час навіть не могла собі подумати, що колись буду працювати програмістом. Але кожну програму я старалася писати самостійно, довго сиділа щоб зрозуміти як працюють функції, класи, змінні, і в чому головна ідея алгоритму. Та з часом, чим більше я вчила програмування, тим легше мені давались нові мови.

З різного: Пригадую, на коридорі завжди під час перерви лунала музика. Це теж створювало свою незабутню атмосферу. В ПНУ я була учасницею драматичного театрального гуртка нашого факультету «МІФіЯ». Університет давав можливість розвиватися не тільки як програміст але й як творча особистість.

Унікальні вміння студентів завжди достатньо цінувалися і їх залучали до різноманітних заходів. Наприклад, ось я в актовій залі ПНУ проводжу офіційну частину турніру з гри «Вормікс» для учнів шкіл:

Відкриття турніру з Ворміксу

На кафедрі часто проводили різноманітні інтелектуальні турніри чи олімпіади. Іноді переможцю одразу зараховували екзамен з певного предмету.

Ну і врешті, моє навчання в ПНУ успішно добігло свого завершення:

Після одержання диплома магістра

Навчання. Польща.

Вже на другому курсі викладачі нашої кафедри в ПНУ запропонували мені спробувати зайнятись науковою діяльністю і я взяла участь у науковій конференції в краківському університеті AGH (Гірничо-металургійна академія ім. Станіслава Сташиця, пол. Akademia Górniczo-Hutnicza im. Stanisława Staszica). Можливо саме після тієї конференції, коли я побачила все на власні очі, у мене з’явилось бажання навчатись у Польщі, особливо знаючи, що тільки кафедра КНІС (а тоді ще кафедра інформатики) ПНУ надає таку можливість. Тоді це виглядало так:

Корпус інформатики в AGH

Навчання у сучасно-обладнаних кабінетах одразу захопило. Обладнані для студентів зали відпочинку та навчання. Кожна аудиторія має кондиціонер. В усьому корпусi діє система очищення повітря, адже Краків славиться своїм смогом – на відміну від Івано-Франківська, повітря на вулиці забруднене димом. Проте саме місто мені сподобалося. Ось декілька фото:

На фоні краківського замку “Вавель”


Краків. Вид на Віслу

Перший день навчання в Польщі виглядав так, бо ми ще не знали, що на нас чекає:

Перший день навчання в AGH

Лекції у Польщі не є обов’язковими, тому коли ми поверталися з України, польські викладачі дуже раділи, адже як правило тільки ми ходили на їхні лекції.

Несподіванкою було також те, що на колоквіумах не дозволялось користуватись калькулятором на телефоні, тому ми були змушені купити звичайні калькулятори.

Кожен предмет в AGH був поділений на 4 частини: практичні, лабораторні, лекції та екзамен. За кожну з частин предмету виставляється окрема оцінка. Якщо якась одна з частин не зарахована – немає допуску до екзамену. Списати на колоквіумі чи екзамені практично неможливо.

Тут не було звичайних коротких лабораторних робіт на одне заняття. Натомість ми були змушені виконувати «проекти», які ми так усіпшно ігнорували в Укрїні. Оцінка з лабораторних це була оцінка за ці проекти. Проекти могли бути одноособовими або ж складатися з кількох осіб (це вже за рішенням викладача). Кожна група отримувала завдання до проекту та посилання (лінк) де можна було вибрати дані з реальних баз даних. Робота з реальними даними давала розуміння того, де пізніше в житті можна використати набуті знання.

Пара в Польщі триває 1.30, після 4 років в ПНУ де пара йде 1.20, останні 10 хв. Було дуже важко дочекатись завершення пари. «Великої» перерви немає, всі перерви по 15 хв. Кожен екзамен має три «терміни». В разі, якщо тобі не сподобалась оцінка з першого терміну, можна прийти на другий і перездати. Якщо три терміни пройшли а оцінка за екзамен залишилась незадовільною студент отримує «варунек». Варунек (пол.«warunek» – умова, стан) – це можливість повторно здати екзамен в наступному семестрі, за яку студент сплачує гроші в залежності скільки є пунктів ECTS в предметі.

Захист особистих даних в краківському вузі є на високому рівні, що спершу виглядало незвичним. Тому не можна було просто списати чиюсь лабораторну чи розв’язок задачі. Навіть спеціальний предмет для цього був, з назвою «авторське право».

Всі оцінки студент отримує у його віртуальний кабінет. Також є платформа, де описано кожен предмет, всі матеріали по предмету, куди присилається розв’язок до завдань. Ніхто не бачить твоїх оцінок крім тебе і викладача. На тій платформі також вказані години консультації у викладача. На кожну лабораторну дається певний час, і після того як той час закінчиться, лабораторну більше присилати не можна.

Гуртожитки виглядають дещо краще ніж в Україні, і в них іноді можна пограти і в більярд:

А після навчання, можна і в більярд…

Після першої сесії в польському університеті друзі в ПНУ питалися: «Ну як там?», на що моя типова відповідь звучала приблизно таким чином: «Я ніколи так не раділа в ПНУ п’ятірці як в Польщі – трійці…».

Відношення польських викладачів до всіх студентів однакове, тобто немає улюбленців чи двійошників, як то іноді буває в Укріїні.   Серед викладачів, іноді можна було натрапити на цікавих людей:

Заняття у батька президента Польщі, професора, Яна Тадеуша Дуди

Під час захисту магістерської роботи в AGH моєму рецензенту дуже сподобалась моя дипломна робота і він запропонував взяти участь у його науковому проекті, але на той час я вже працювала програмістом в HSBC. При краківському університеті є консультаційний центр з приводу оформлення резюме. Там дають цінні та практичні поради як зацікавити менеджера з перших слів. Адже правильно написане резюме це перший і найбільший крок на шляху до омріяної кар’єри.

Тепер трохи про польську мову. Перед тим як поїхати до Польщі на навчання я рік ходила на курси польської мови в ПНУ. Одразу скажу, що тільки курсів мало, адже всі пари в краківському університеті були виключно на польській мові. Всі конспекти, контрольні та колоквіуми треба було писати на польській. Тому чим краще ти знаєш мову, тим легше навчатись.

Окрім курсів я намагалася кожного дня вчити нові слова, дивитися польські фільми, на вечір завжди слухала польське радіо (хоча тоді мало що розуміла).

Найшвидше мову вдалось вивчити вже безпосередньо будучи в Польщі при розмовах з “нейтів спікерами”, адже ти можеш ідеально знати граматику та мати великий запас слів, але при цому не промовиш і слова при спілкуванні, а все через «мовний бар’єр». Коли ти говориш іноземною мовою, тобі здається що ти все говориш неправильно.

В AGH викладачі нас спонукали говорити, і не дуже соромитися, адже головним для них було  – щоб ми могли пояснили свою думку. До того я ще цілий рік ходила на курси польської мови, бо це був обов’язковий предмет. Взагалі, іноземну мову ніколи не вдасться вивчити досконало, але зараз після двох років перебування у Польщі, я можу сказати, що вільно спілкуюся та вільно пишу на польській мові, а часом навіть думаю на польській мові.

 

Робота

В містах Польщі часто організовують так звані Targi Pracy (укр.«ярмарок вакансій») – це подія на яку прагнуть попасти всі студенти та випускники університетів, одні для збору класних гаджетів, а інші щоб знайти роботу. На Targach Pracy більшість відомих світових фірм представляє себе та розказує про вільні вакансії, які у них є. На цих таргах одразу ж можна пройти співбесіду і отримати роботу, а бо ж просто роздати своє резюме у вибрані фірми. Серед відомих фірм там пропонують роботу: Samsung, Motorola, Oracle, Nokia, Deloitte, HSBC.

Саме завдяки таргам праці я знашла роботу, бо віддала своє резюме, i, як виявилось у потрібні руки.

Звичайно перед тим я була на багатьох співбесідах, i пробувала подавати резюме на стажування у одній відомій фірмі, але напевно то було не моє. Але кожна співбесіда давала мені розуміння того, що є важливим для роботодавця. До кожної наступної співбесіди я ще більше готувалася. В Польщі мені сподобалось те, що тебе не візьмуть на роботу по знайомству чи за гроші, їм потрібні тільки твої вміння та знання. Навіть після декількох невдалих співбесід я не занепадала, адже все не дається одразу і у мене ще багато часу попереду. Через деякий час до мене зателефонували  з HSBC, сказали, що отримали моє резюме на таргах праці і запрошують на співбесіду. Так почалася моя кар’єра в HSBC.

Споруда, в якій проводяться Targi Pracy

 Зараз я розумію, як набуті мною знання в двох університетах (ПНУ і AGH) допомогли мені влаштуватись на роботу. Ще будучи студенткою AGH, мені вдалось влаштуватись на роботу у Кракові в британський міжнародний комерційний банк HSBC веб-програмістом. Мені пощастило – я проходила тільки один етап рекрутації – співбесіда з менеджером. Оскільки у мене не було ще жодного фактичного досвіду роботи, мене питали про проекти, які ми робили в університеті. Питали основи веб-програмування та ким я себе бачу через 5 років. Половина співбесіди була на польській мові, а половина на англійській.

Трохи про HSBC. Британський міжнародний комерційний банк HSBC  (Hongkong & Shanghai Banking Corporation). Відділ HSBC, що знаходиться у Кракові не функціонує як банк, а лише як сервісний центр. Ми забезпечуємо функціонування сайту HSBC у 71 країні. Велика увага приділяється accessibility тобто доступності нашого сайту для людей з обмеженими можливостями. Забезпечення accessibility не є простим завданням, але ми часто отримуємо відгуки від людей з подякою, що завдяки нашій компанії вони можуть вільно мандрувати  нашим сайтом. Звичайно робота програміста вимагає постійної роботи над собою, саме тому не є одноманітною і завжди цікавою (можливо, потім мені це набридне і я буду думати інакше, але поки думаю саме так).

Корпус HSBC

В корпорації немає психологічно відчутного поділу на «вищих» і «нижчих», головний менеджер сидить по сусідству із звичайним працівником. На роботі знадобилось не тільки знання з програмування, але також вміння працювати в колективі, чому нас вчили в ПНУ та AGH при роботі над спільними проектами. Корпорація забезпечує участь в різноманітних конференціях, які сприяють підвищенню професійної майстерності:

Конференція FrontEndCon у Варшаві

Після того як мене прийняли до HSBC мені навіть пропонували знятися в рекламному ролику про HSBC, оскільки я  – один з наймолодших працівників фірми і поділитися своїми враженнями. Більшість моїх колег по роботі це люди вже з N-річним досвідом за плечима. Тобто типово до HSBC приходять вже більш досвідчені люди, що забепечує стабільність банку на світовому ринку. Мені пощастило сюди потрапити і HSBC став першим моїм місцем праці, і  зараз я можу з впевненістю сказати що робота в HSBC це робота моєї мрії. З кожним днем я все більше набираюсь досвіду. Але я розумію, що цього б ніколи не могло бути, якби не було мого навчання у системі «ПНУ-AGH». От наразі і все. Надіюсь моя розповідь буде корисною, а в першу чергу тим, хто тільки зараз вибирає свій професійний шлях в житті.

P.S. від кафедри: ми попросили написати історію свого навчання нашу, (тепер вже в минулому), студентку Анну Дранчук. Пам’ятаємо її як добру в навчанні і сумлінну. Оскільки ми бачимо освітній процес тільки фрагментарно і зі сторони “навчальної дошки”, нам було корисно подивитись на нашу роботу очима студента. Надіємось, що про це також буде цікаво дізнатись й іншим. Дякуємо автору за корисну інформацію, витрачений час і бажаємо подальших успіхів в житті!