Більшість сучасних людей асоціює фірму “Apple” тільки зі Стівом Джобсом. Оскільки це з багатьох точок зору некоректно, подаємо більш розгорнуту історію співпраці засновників відомої корпорації, а передусім згадаємо іншого відомого учасника цього проекту – Стіва Возняка:
Возняк і Джобс, що прославилися завдяки успіху свого підприємства, в парі представляли собою якийсь сплав якостей, що відрізняли їх від інших людей. Загальна подібність між ними полягала лише в тому, що обидва захоплювалися електронікою, жили в Лос-Анджелесі, ходили в одну школу і були друзями. Возняк був на 4 роки старший за Джобса, якому в 1983 р, коли фірма «Епл» увійшла до списку 500 найбільших американських компаній, виповнилося лише 27 років. Воз дотримувався вельми строгих поглядів, різко засуджуючи, наприклад, вживання наркотиків, дуже поширене серед його однолітків. Його мати була активним членом республіканської партії, і одного разу йому пощастило сфотографуватися разом з кандидатом в губернатори шт. Каліфорнія Річардом Ніксоном і потрапити таким чином на першу смугу місцевої газети. Уже в старших класах школи і протягом одного року навчання в Колорадському університеті (це була його перша спроба здобути вищу освіту), де він успішно нахапав незадовільних оцінок, Возняк був настільки захоплений технікою, а перед усім комп’ютерами, що у нього практично не залишалось часу ні на навчання, ні на спілкування зі однолітками.
Однак для Джобса комп’ютери і електроніка були лише одними з його численних інтересів. У пошуках сенсу життя, інтелектуального, емоційного та духовного задоволення він випробував багато: наркотики, вегетаріанство, голодування, медитацію, писав вірші, мріючи про літературну кар’єру. У коледжі він провчився лише один семестр і, перш ніж повернутися в Лос-Анджелес, існував на випадкові заробітки. Цікавлячись східними релігіями і тяжіючи до містики, він кілька разів побував в Індії, де відвідував храми і брав участь в релігійних святкуваннях. Зайнявшись бізнесом, він віддався справі майже з релігійним завзяттям людини, що знайшла в кінці кінців свій сенс життя.
Возняк, який ніколи не сумнівався в тому, що сенс життя полягає в комп’ютерах, любив проробляти всілякі трюки, що різко контрастувало з його серйозним ставленням до науки. Свої пізнання і практичні навички в електроніці він нерідко використовував для бешкетних витівок. Ще підлітком він одного разу провів ніч у поліцейському відділку за те, що підсунув підроблену бомбу в тумбочку свого шкільного товариша. Пізніше, зібравши оригінальний електронний пристрій, він підключив його до свого телефону, і кожен, хто набирав його номер, чув у відповідь якийсь жарт. Возняк був польського (деякі дослідники вважають, що насправді – українського) походження, і його номер телефону незабаром став популярним серед американців польського походження, що жили в околицях Сан-Франциско, яких, природно, приваблював польський гумор. Одного разу він вигадав, як безкоштовно подзвонити в Ватикан, і, наслідуючи голосу державного секретаря Генрі Киссінжера, попросив до телефону Папу Римського. Однак акцент видав його, і спроба, хоч і вдала технічно, так і не увінчалась успіхом.
Комп’ютеризована перемикальна система телефонної компанії АТТ, яка була впроваджена на той час, викликала у Возняка таке захоплення, що він активно включився в підпільний рух «телефонних піратів». У ньому брали участь люди, схиблені на можливостях електроніки, а також ті, які вороже ставились до світу бізнесменів і адміністраторів. Вони вдиралися в телефонну мережу, здійснюючи тривалі та безкоштовні “подорожі” по її дротовим та супутниковим каналам зв’язку. «Ключем», який відкривав систему, була так звана «синя скриня» – електронний пристрій, сигнали якого були ретельно відкалібровані і імітували сигнали телефонної мережі. Комп’ютери системи сприймали ці сигнали за свої і безкоштовно відкривали канали телекомунікації.
Дехто з телефонних піратів потрапив за такі справи і до в’язниці. Возняк же організував на цьому свій бізнес. Це було їхнє перше спільне підприємство з Джобсом. Незважаючи на загрозу потрапити під суд, Возняк виготовляв «сині скрині», а Джобс займався закупівлею необхідних деталей і збутом готової продукції. Таким чином, ще за кілька років до того, як вони приступили на законних підставах до розробки персональних комп’ютерів, «два Стіва» “забивали” тисячі доларів, забезпечуючи телефонних піратів майстерно зробленою «електронною контрабандою».
При цьому, вони обидва знайшли роботу в престижних фірмах Кремнієвої долини. Джобс програмував відеоігри для компанії «Atari», засновник якої, молодий чоловік на ім’я Нолан Бушнелл, практично доводив, що з комп’ютерних розваг можна витягувати мільйонні прибутки. Возняк отримав посаду інженера в більш солідній компанії «Hewlett Packard». У 1975р, коли Возняк і Джобс вирішили створити власний персональний комп’ютер, два майбутніх мільйонера, що не гребували часом непорядними вчинками, без будь-яких докорів сумління, винесли, а точніше кажучи – просто викрали, потрібні їм деталі з підприємств, де працювали.
Розробка комп’ютера Apple-1
Возняк, виконуючи основну частину роботи з конструювання нової машини, черпав натхнення в клубі комп’ютерних аматорів «Хоумбрю», більше 20 членів якого, згодом стали підприємцями Кремнієвої долини. Рушійною силою клубу була група активістів-технократів, які вважали персональні комп’ютери тим засобом, який «передасть владу народу». «Третейським суддею» в бурхливих суперечках учасників клубу зазвичай виступав Лі Фелзенстейн, інженер-електронник, який у свій час працював редактором видання «Берлі Барб», і який пізніше сконструював перший портативний комп’ютер «Осборн-1». Для Фелзенстейна комп’ютерна революція була дійсно революцією, яка кожному давала можливість долучитися до засобів обробки інформації, які перебували раніше в руках сильних світу цього. Він багато в чому сприяв встановленню в клубі веселої, дружньої атмосфери, яка сприяла обміну апаратурою, ідеями і навіть секретами відомих корпорації, що стосуються нових розробок, які цікавили членів клубу.
Возняка приваблювала компанія аматорів, що розділяли його захопленість обчислювальною технікою. Стів Лейнінджер з фірми ТРШ згадував атмосферу цих збіговиськ: «Всі були схожі один на одного: ті ж вицвілі джинси, ті ж бороди. Однак в них відчувалося щось особливе, здавалося, ці люди іскрилися ідеями». Возняк називав зустрічі в клубі «Хоумбрю» «найважливішою подією у своєму житті». При моральній підтримці і технічній допомозі Джобса він почав працювати над новим комп’ютером, бажаючи похвалитися ним в клубі. Це була не перша його спроба сконструювати комп’ютер. У віці 13 років він завоював кілька призів на місцевих виставках науково-технічної творчості, продемонструвавши свою нескладну машину під назвою «Десятибітний паралельний суматор-субтрактор». У школі разом з приятелем він також зібрав «крем-содовий комп’ютер», названий так на честь напою, який вони поглинали літрами, працюючи над цією машиною.
Передчуваючи сенсаційний успіх і розраховуючи на газетні аншлаги, ці вундеркінди запросили на демонстрацію свого творіння репортера і фотографа з тієї самої газети, на першій сторінці якої кілька років тому красувалася фотографія Возняка з Ніксоном. Однак їхні мрії про славу в буквальному сенсі слова розсіялися як дим, так як комп’ютер просто «загинув» на очах у представників преси: густий дим повалив з блоку живлення і всі електронні схеми згоріли…
Друкована плата комп’ютера Apple-1
Все ж, допрацьована машина, продемонстрована Возняком на одному із зібрань клубу «Хоумбрю» восени 1975 року, хоча і не підвела свого творця, була зустрінута без особливого ентузіазму. Оскільки багато любителів приносили до нього подібні вироби, Возняк і його машина не справили на вибагливу публіку сильного враження. Лише деякі його колеги зацікавилися тим, що він використовував новий мікропроцесор 6502 фірми «МОП-текнолоджи», хоча цей пристрій був менш відомий, ніж популярний процесор «Інтел 8080», що застосовувався в тогочасних комп’ютерах «Альтаїр», коштував він значно дешевше – всього 20 дол. Возняк поділився секретами своєї конструкції з усіма бажаючими і навіть допоміг деяким членам клубу побудувати власні варіанти машини. Ідея зробити цю машину комерційної належала Джобсу. Він умовив друга налагодити виробництво комп’ютера для продажу членам клубу, а також для поставки в комп’ютерні магазинчики, які щойно з’явилися в окрузі . У квітні 1976 р друзі підписали контракт, тим самим офіційно оформивши своє давнє партнерство. Так народилася компанія «Apple computers». (Третій партнер, Рон Вейн, якому було доручено написати інструкцію для користувачів, вийшов з підприємства вже через декілька місяців.)
Комп’ютер Apple-1
Як і у випадку з «Альтаїром», історія походження назви «Apple» (apple – яблуко) не до кінця зрозуміла. Його запропонував Джобс як альтернативу більш суворим, «технічним» варіантам, які обговорювалися молодими партнерами. Шанувальник групи «Бітлз», Джобс, можливо, запропонував назвати комп’ютер ім’ям фірми, що випускала платівки цієї групи. А може бути, він згадав ферму-комуну, де довгими годинами працював в яблуневому садку після того, як покинув коледж. Не виключено також, що назва була навіяна спогадом про фруктову дієту, і нескінченної кількості з’їдених яблук, якої він дотримувався після повернення з Індії. У будь-якому випадку ім’я цілком підходило для компанії, початковий капітал якого утворився за рахунок продажу «Фольксвагена» і хитромудрого програмованого калькулятора. «Так чи інакше, ця назва поставила нас попереду “Атарі” в телефонному довіднику», – говорив згодом Джобс.
Перше робоче приміщення фірми «Apple» розміщувалося в зайвій спальні будинку, що належав батькам Джобса. Там «два Стіва» зібрали 50 машин для продажу в комп’ютерному магазині «Байт», де працював Стів Лейнінджер. У міру розширення справи, вони перебралися в гараж і там продовжували збірку машин. У той же самий час Возняк удосконалив конструкцію комп’ютера – це був крок до знаменитої моделі «Apple-2», яку очікував феноменальний успіх.
Восени 1976 р. «штаб-квартиру» фірми Джобса і Возняка, що розташовувалася в гаражі, відвідали представники компанії «Коммодоре». Президент цієї фірми Треміел, маючи намір вийти на ринок персональних комп’ютерів, викупивши компанію «Apple», направив для переговорів Чака Педдла і ще одного співробітника своєї компанії.
«Apple» і «Commodore» не дійшли згоди, однак суми, названі в ході переговорів, не йшли ні в яке порівняння зі скромними прибутками, які отримували молоді партнери від продажу комп’ютерів «Apple-1». Почавши мислити більшими категоріями, Джобс зайнявся пошуками грошей і талантів, які дозволили б фірмі завоювати блискучу репутацію.
Він відшукав декількох фахівців з реклами, готових також вкласти свій капітал, одним з них був Майк -А. К. Маркула, колишній адміністратор фірми «Інтел», який, заробивши мільйони, залишив службу у віці трохи більше 30 років. Маркула відвідав гараж: йому сподобалося це поєднання віртуозної конструкторської роботи Возняка і неспокійного марнославства Джобса. Він вклав в їх справу трохи грошей, ставши, по суті, третім партнером фірми «Apple», і, користуючись своїми зв’язками в діловому світі, привернув додаткові капіталовкладення і хороших адміністраторів. Під керівництвом Маркулли «Apple» перетворилася в корпорацію. Це сталося в перший тиждень 1977 року – пройшло тільки трохи більше року після того, як Возняк відвіз свій перший комп’ютер «Apple-1» в клуб «Хоумбрю».
Розробка комп’ютера Apple-2
Через декілька місяців, новий виріб корпорації, «Apple-2», було продемонстровано на комп’ютерній ярмарці, що відбулася в Сан-Франциско. Розміщена в красивий пластмасовий корпус машина важила всього 5 кг, мала систему кольорової графіки, містила мінімум мікросхем і була виконана, як в конструкторському, так і в комерційному відношенні, бездоганно і на небаченому досі рівні. Тепер прийнято вважати, що саме «Apple-2» раз і назавжди відкрив широку дорогу перед новою індустрією – виробництвом персональних комп’ютерів. За один тільки рік корпорація продала продукції на 2,7 млн. дол. Протягом ряду наступних років фірми першого покоління (MITS і ІMSAI) припинили своє існування, тоді як “Apple” продовжувала розростатися неймовірними темпами.
До 1980 року, коли корпорація «Apple» вийшла на Уолл-стріт з найбільшим капіталом в акціях (з часів автомобільної компанії «Форд»), її річний дохід становив 117 млн. дол.
В результаті виходу корпорації в світ великого бізнесу Возняк і Джобс стали володарями капіталу, який в сумі становив близько 400 млн. дол. Їх стрімкий зліт на вищий рівень породив численні легенди. Про них писали обкладинки найпопулярніших американських журналів, а гараж сім’ї Джобсів став свого роду музеєм комп’ютерних першопрохідців XX ст. Однак пік успіху комп’ютерів фірми «Apple» припав якраз на період, коли завершувалася ціла епоха в комп’ютерній індустрії, що передувала бурхливому розповсюдженню персональних ЕОМ. Уже в наступному році корпорація IВМ виготовила свій персональний комп’ютер – IВМ РС, вдосконаленими копіями якого ми користуємось і до сьогодні, і з появою якого почалася вже нова епоха. Уже сам факт, що IВМ зайнялася персональними комп’ютерами, розсіяв останні сумніви в тому, що вони увійшли в життя суспільства всерйоз і надовго, оскільки, як було відомо всім і кожному, ця фірма не займалася дурницями і все робила дуже грунтовно. Але вихід на арену IВМ означав також кінець «самодіяльності», неформального аматорського стилю роботи, що оживляв цю індустрію на перших етапах її розвитку. Персональні комп’ютери, що символізували раніше хакерів, яким був ненависний великий бізнес, тепер самі перетворилися на цей бізнес. «Каста жерців» інженерно-технічного персоналу в білих халатах, які обслуговували ЕОМ, була повалена, проте їй на зміну прийшла нова ієрархія – адміністратори в костюмах-“трійках”.
Друкована плата комп’ютера Apple-2
Зовнішній вигляд комп’ютера Apple-2